Насильство

Як розпізнати насильство в сім’ї

Види насильства в сім’ї

Зовсім не обов’язково бути побитою чоловіком, щоб звернутися по допомогу в соціальну службу. Також, не обов’язково бути офіційно одруженими з партнером. У яких ж випадках ви можете звернутися по допомогу в цю службу? Якщо ви відповісте стверджувально хоча б на одне з наступних запитань:
° Вас турбують ваші відносини?
° Ви боялися коли-небудь вашого партнера?
° Ваш партнер вказував Вам, що робити й з ким зустрічатися?
° Ваш партнер загрожував Вам коли-небудь побоями?
° Ваш партнер штовхав Вас коли-небудь, бив або примушував до сексу?
Часте насильство в родині проявляється в якості комбінації фізичного, сексуального й/або емоційного насильства. Нижче даються деякі приклади з діапазону жорстокого відношення й насильства. Цей список містить моделі поведінки й дії, які вважаються насильницькими й образливими.

Фізичне насильство

• Штовхає
• Заподіює біль за допомогою ляпасів, стусанів і ударів куркулем
• Піддає вас ризику, наприклад, не проявляє обережності при керуванні машиною
• Шпурляє предмети
• Загрожує зброєю або ранить
• Фізично перешкоджає при спробі вийти з будинку
• Зовні закриває в приміщенні
• Залишає в небезпечних місцях
• Відмовляється допомогти, коли Ви хворі, поранені або вагітні
• Перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою
• Не дає заснути вночі
• Відмовляється купувати продукти харчування й інші, необхідні для родини товари
• Псує Ваше майно
• Ображає дітей
• Загрожує заподіяти шкоди Вашій родині або друзям

Сексуальне насильство

• Звертається з Вами як із сексуальним об’єктом
• Утримується від сексу й не проявляє ніжних почуттів
• Змушує роздягатися проти Вашої волі
• Займається сексом з Вами  з особливою жорстокістю
• Змушує вступати в статеві відносини проти Вашої волі, насилує Вас
• Змушує вступати в статеві відносини після побоїв
• Проявляє виняткові ревнощі й звинувачує Вас у любовних зв’язках з ким-небудь
• Змушує дивитися й/або повторювати порнографічні дії

Емоційне насильство

• Постійно критикує Вас, кричить і/або кривдить (наприклад, говорячи, що ви занадто товста, худа, дурна; дуже погана мати, партнер, коханка)
• Ігнорує Ваші почуття
• Піднімає на сміх Ваші переконання
• У якості покарання не збертає уваги на Ваші ніжні почуття
• Відмовляється працювати й вносити свою частку в сімейний бюджет
• Забороняє Вам виходити на роботу
• Маніпулює Вами, використовуючи при цьому неправду
• Кривдить Ваших родичів і друзів для того, щоб прогнати їх
• Відмовляється виходити з Вами на люди
• Перешкоджає Вам підтримувати відносини з родичами й друзями
• Не дає Вам користуватися телефоном
• Контролює сімейний бюджет і одноосібно ухвалює фінансові рішення
• Принижує Вас на публіці
• Переслідує Вас на роботі
• Загрожує піти або вигнати Вас із будинку
• Загрожує викрасти дітей
• Карає дітей або не допускає Вас до дітей

Економічне насильство

Спроби позбавлення одним дорослим членом родини іншого можливості розпоряджатися сімейним бюджетом, мати засоби й права розпоряджатися ними за своїм розсудом, економічний тиск на неповнолітніх дітей і т.д.

Важливо задавати собі питання типу: “Чи поводився мій чоловік подібним чином…” і вчасно діагностувати проблему насильства у Вашій родині.

Насильство в сім'ї

За визначенням Закону України "Про попередження насильства в сім'ї", який Верховна Рада України ухвалила 2001 року, насильство в сім'ї — це "будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи еконо­мічного спрямування одного члена сім'ї по відношенню до іншого члена сім'ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як лю­дини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізично­му чи психічному здоров'ю". Отже, жертвою домашнього насильства може стати будь-хто: жінка, яку постійно лає і б'є її чоловік, дівчинка-підліток, що страждає від сексуальних переслідувань свого вітчима, хлопчик, якого лупцює мати-алкоголічка, старенька бабуся, що її ненавидять власні діти...

Закон розрізняє чотири види домашнього насильства:

•  фізичне;

•  психологічне;

• економічне;

•  сексуальне.

Фізичне насильство в сім'ї — це навмисне нанесення побоїв, тілесних уш­коджень одного члена сім'ї іншому, яке може призвести чи призвело до по­рушення нормального стану фізичного чи психічного здоров'я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім'ї — це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім'ї.

Психологічне насильство в сім'ї — це насильство, пов'язане з тиском од­ного члена сім'ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або пог­рози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподі­яти або заподіяли шкоду психічному здоров'ю.

Економічне насильство в сім'ї — це навмисні дії одного члена сім'ї щодо іншого, спрямовані нате, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров'ю або навіть призвести до смерті постраждалого.

На жаль, це дійсно так. За даними соціологічних досліджень, серед розлу­чених жінок кожні три з чотирьох опитаних потерпали від домашнього на­сильства. Офіційна статистика Міністерства внутрішніх справ (станом на 1 листопада 2004 року) свідчить, що більше ніж 81 тисяча осіб перебувають на обліку за вчинення насильства в сім'ї.

Чому це відбувається? По-перше, тому, що метою домашнього насильства завжди є встановлення контролю над жертвою, коли кривдник намагається бути єдиним "розпорядником" її життя. Підкоряючись, жертва стає безпо­радною, не може правильно оцінювати ситуацію, більше навіть не нама­гається себе захистити. В такому стані постраждалі від домашнього насиль­ства часто самі відмовляються від спроб їм допомогти. По-друге, тому, що в українському суспільстві "не прийнято" розповідати протаю речі. На жаль, ми стикаємося зі "змовою мовчання"та прихованим осудом потерпілих від насильства в сім'ї: наприклад, розумна жінка, маючи науковий ступінь і досягши успіху в службовій кар'єрі чи бізнесі, не може говорити про те, що її б'є чоловік, який сам обіймає керівну посаду. А мати не може визнати, що її рідний син знущається над нею: вона, мовляв, "сама винна" в тому, що не догодила, не так виховала, не зберегла сімейного во­гнища. Така позиція хибна. Ніхто, ніколи і ні за яких обставин не має стати жертвою домашнього насильства, бо насильство — це злочин. У суспільстві утвердилися й багато інших стереотипів щодо насильства, які перешкоджають подоланню цього явища. А, мабуть, найбільше згубно впливають на суспільну думку уявлення проте, що поодинокі випадки аг­ресії не є насильством. Насправді це не так. Прояви домашнього насиль­ства мають циклічний характер: випадок насильства — примирення — заспокоєння — посилення напруги — і знову насильство. Кожного на­ступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ста­вати більше інтенсивним та жорстоким.

 

Тема попередження сімейного насильства вже багато років знаходиться у центрі міжнародного обговорення. У країнах Західної Європи і Північної Америки ця проблема більше двох десятиріч міститься в полі зору громадськості й тому досліджена набагато краще, ніж в Україні. До останнього часу в нашій державі було накладено своєрідне табу на обговорення як проблем насильства над дітьми та жінками, так і проблем насильства проти особистості в цілому. Окремі випадки, що ставали надбанням громадськості, трактувалися як дії маніяків або карних злочинців. Лише останніми роками суспільство починає усвідомлювати катастрофічні масштаби проблеми.  

Так, зокрема, Харківський центр жіночих досліджень розробив проект закону «Про попередження насильства в сім’ї», який 17 листопада 2001 року був прийнятий Верховною Радою України. Прийняття цього закону дозволило вирішити цілий ряд проблем. Уперше на законодавчому рівні було закріплено поняття насильства в сім’ї, визначено, які органи здійснюють заходи щодо попередження насильства в сім’ї, яким чином реагують державні органи, коли насильство вже відбулося, якою є відповідальність за вчинення таких дій.         

На даний момент Харківський центр жіночих досліджень займається підготовкою видання, присвяченого психологічним та медичним наслідкам насильства проти жінок та дітей, а також соматичним, психічним індикаторам та особливостям поведінки жертв насильства в сім’ї. Одними із завдань Харківського центру жіночих досліджень на цей час є апробація використання цих індикаторів у повсякденній роботі дільничних інспекторів та соціальних робітників; а також внесення змін до українського законодавства для закріплення можливостей використання індикаторів на офіційному рівні.    

Найбільш гостро проблема насильства в сім’ї постає перед неповнолітніх громадян. Це пов’язано здебільшого з вразливістю та необізнаністю дітей. Вразливість дітей до насильства пояснюється їх фізичною, психічною та соціальною незрілістю, а також залежним (підлеглим) становищем по відношенню до дорослих, незалежно від того, чи є це батьки, опікуни, вихователі, вчителі. Нерідко буває важко виявити, чи мало місце в ситуації насильства в сім’ї психологічне насильство, чи справа обмежувалася лише фізичним або економічним насильством. Тому створення індикаторів психологічного насильства в сім’ї щодо дітей і використання їх у практиці роботи міліціонерів та соціальних робітників є дуже важливим.

Згідно чинного законодавства, психологічне насильство в сім’ї проявляється в образах із використанням лайливих слів та криків, які принижують честь і гідність члена сім’ї, образливих жестах із метою приниження члена сім’ї або тримання його в атмосфері страху. Психологічне насильство проявляється також у брутальному ставленні до родичів чи друзів члена сім’ї; шкоди, що її спричинено домашнім тваринам; у знищенні, пошкодженні, псуванні або приховуванні особистих речей, предметів, прикрас тощо.  

Ознаками такого насильства над дітьми можуть слугувати:       

замкнутість;

демонстрація повної відсутності страху;

неврівноважена поведінка;

агресивність, схильність до нищення й насильства;

уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку;

уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

занизька самооцінка;

тривожність;

намагання справити враження людини, що живе в злиднях;

демонстрація страху перед появою батьків;

страх фізичного контакту, острах іти додому;

депресія, спроби самогубства;

уживання алкоголю або наркотиків;

психосоматичні хвороби, на кшталт болю в животі (неврастенії);

нав’язливі страхи (фобії);

насильство по відношенню до свійських тварин, та взагалі до більш слабших істот;

почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

Крім того, до різновидів психологічного насильства над дітьми, зокрема, належать:         

1) використання "привілеїв" дорослих:

поводження з дітьми як із рабами чи слугами;

покарання, поводження як із підлеглими;

поводження як із своєю власністю;

відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

2) залякування:   

використовування своїх переваг - росту, розмірів та сили;

навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

крики, стресогенна поведінка;

жорстокість щодо інших істот;

погрози покинути дитину; самогубства; заподіяння фізичної шкоди; шкоди іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

погрози розлюбити дитину;

загроза суворого покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

приниження;

використання скарг для тиску на дитину;

використання дітей у якості довірених осіб;

крики;

непослідовність;

присоромлення дитини;

використання дітей у конфліктах між батьками;

"торговельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

Ще одним поширеним стереотипом є переконаність постраждалих у тому, що вони мусять терпіти домашнє насильство задля дітей. За даними неуря­дових організацій, неповнолітні стають свідками кожного третього випадку насильства в сім'ї. Психологи стверджують, що діти, виховані в таких сім'ях, згодом самі виявляють більшу схильність ставати жертвами чи кривдника­ми, оскільки побачене та пережите згубно впливає на їхнє психічне здо­ров'я та нормальний розвиток.

Крім того, люди часто не усвідомлюють, що насильство — це не тільки по­биття, а й постійне приниження, образи, лайки. Нерідко скривджені вва­жають, що така їхня доля — зазнавати насильства, і вони мусять це тер­піти. Таку позицію займати не варто, бо зазвичай кривдники не відразу вдаються до фізичних засобів впливу на жертву, однак, не зітнувшись із опором, натомість відчувши вседозволеність, переходять від словесної критики до фізичного насильства.

Досить багато людей, над якими чинять насильство, не наважуються йому протистояти. Тим часом законодавство гарантує кожній особистості широкі права та свободи й захист від їх порушення. Закон "Про попередження на­сильства в сім'ї" передбачає і покарання осіб, які чинять насильство в сім'ї, і заходи щодо надання допомоги потерпілим.

Щодо осіб, які вже вчинили насильспво в родині або погрожуюпі, його вчи -нигт , працівники міліції можуть вжити таких заходів:

•  винести кривдникові офіційне попередження    про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї. Якщо кривдник таки вчинив насильство після винесення йому офіційного попередження, йому можуть винести захисний припис;

•  взяти на профілактичний облік   осіб, схильних до вчинення насильст­ва в сім'ї;

-  винести кривднику захисний припис і контролювати виконання вимог за­хисного припису. В захисному приписі особі, якій його винесено, можуть заборонити чинити певну дію (дії) щодо жертви насильства в сім'ї, а саме:

- чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

- отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

- розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва за власним бажанням перебуває в місці, не відомому кривдникові;

- відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

- вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї.

Для допомоги потрпілим від домашнього насильспва діють спеціальні кризові центри, а також центри медико-соціальної реабілітації. Працівники кризових центрів надають інформаційну, психологічну, педагогічну, меди­чну, юридичну допомогу особам, які можуть стати або стали жертвами на-

сильства в сім'ї, а також тимчасовий притулок; повідомляють службі діль­ничних інспекторів міліції чи кримінальній міліції в справах неповнолітніх про виявлені факти реальної загрози застосування насильства в сім'ї або про факти вчинення такого насильства.

В центрах медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї по-страждалим надають первинну медико-санітарнута психологічну допомогу, психіатричну допомогу певних видів, а за потреби працівники центрів ске­ровують жертв насильства в сім'ї на відповідне дальше лікування; організо­вують надання їм юридичних консультацій; повідомляють про вчинене на­сильство в сім'ї службі дільничних інспекторів міліції чи кримінальній мілі­ції у справах неповнолітніх.

Вміщені далі поради можуть бути корисними для всіх, хто став жертвою або свідком домашнього насильства.

• Передусім варто пам'ятати народну мудрість: "Хто сам себе береже, того й лихо оминає". Не треба заплющувати очі на реальні факти і вмовляти себе не зверта­ти уваги на насильство. Якщо ви зіткнулися з першими (ще "легкими") проявами насильства, подумайте про власну безпеку та безпеку своїх дітей — уявіть най­гірший розвиток подій і подумайте про ваші дії в таких неприємних ситуаціях.

• Тримайте під рукою номери телефонів міліції та соціальних служб. Варто, щоб ці номери також знали ваші діти. Якщо виникне потреба, не вагаючись телефонуйте до районного відділу міліції або на номер "02" і вимагайте термінового втручання. По приїзді працівників міліції детально опишіть їм усе, що сталося, покажіть ваші тілесні ушкодження, а також домашні речі, які побив чи поламав кривдник.

• Якщо вам завдано тілесних ушкоджень, обов'язково зверніться до медичних закладів. Ви не лише пройдете лікування, а й отримаєте медичні висновки, які є вагомим доказом у суді.

•  Найбільше виваженим виходом з деяких ситуацій є втеча. Але цей крок нале­жить ретельно підготувати. Варто заздалегідь зібрати невеличку валізу з най­більше потрібними речами: одягом для себе та дітей, грошима, ліками, ключа­ми від дому, офісу тощо, особистими документами (паспорт, свідоцтво про на­родження дитини), документами, які підтверджують ваші права власності на житло, машину і т. ін. Обов'язково запишіть і запам'ятайте адреси та номери те­лефонів установ, до яких ви плануєте звернутися по допомогу. Крім того, напе­ред обдумайте маршрут вашої втечі й визначте декілька (не одне!) місць, де ви могли б сховатися, якщо залишите дім.

• Якщо близькі люди готові вам допомогти в боротьбі з домашнім насильством, домовтеся з ними про спільні дії в гострій ситуації. Йдеться, зокрема, про дзвінок до міліції, тимчасовий притулок для вас та ваших дітей або схованку для потрібних вам речей (див. попередній пункт).

•  Пам'ятайте: насильство часто стає ще брутальнішим, коли кривдник довідуєть­ся про бажання жертви припинити з ним стосунки. Якщо ви зважилися на та­ке, будьте готові захищати свої права та права ваших дітей. Заздалегідь обмір­куйте можливі варіанти вирішення таких гострих питань, як поділ майна, стяг­нення аліментів, визначення місця проживання дітей. Звісно, краще відразу звернутися по допомогу до кваліфікованих юристів соціальних служб чи гро­мадських організацій, послуги яких є безкоштовними.

•  Подумайте проте,як обмежити ваше спілкування з кривдником після розлуче­ння і вберегти від нього ваших дітей. Наприклад, попросіть ваших колег по ро­боті з'ясовувати, хто вам телефонує, повідомте працівникам дитячої установи, хто має право забирати ваших дітей додому, ходіть до інших крамниць тощо.

• Уявіть ваше дальше життя без кривдника й знайдіть у ньому позитивні момен­ти для себе. Згадуйте про ці моменти тоді, коли відчуватимете неспокій та су­мніви. В разі потреби, зверніться до соціальних служб та неурядових організа­цій, які надають психологічну підтримку постраждалим від насильства в сім'ї.